Софія Київська

"Софія Київська" - це заповідник, площа якого становить 5 гектарів, прекрасний ансамбль пам'яток українського зодчества XI-XVIII століть. Найціннішою спорудою заповідника є Софійський собор - всесвітній пам'ятник архітектури і монументального живопису XI століття. Київська Русь досягла вершини своєї могутності у часи правління князя Володимира Святославича (978-1015 рр..) і його сина Ярослава Мудрого (1019 - 1054 рр..).

У 988 році за князя Володимира Великого на Русі було введено християнство, що мало велике значення для подальшого розвитку держави, культури, розширення політичних і культурних зв'язків Київської Русі з Візантією та іншими країнами. З введенням християнства в Київській Русі у державі почалось інтенсивне будівництво кам'яних християнських храмів. До їх створення залучалися кращі майстри свого часу, використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними розписами, кам'яним різьбленням, ставали справжніми витворами мистецтва.

В літописах сказано, що заснування собору датуються 1017 або 1037 роком. Ймовірно, що його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром.

До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт-парадного в'їзду в древній Київ. На території Софії Київської князь Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, школу, тут велося літописання, листування і перекладання книг, проводилися церемонії "сходження" князів на київський престол - коронації, прийоми іноземних послів. Софійський собор був також князівською усипальницею, де поховані князь Ярослав та його син Всеволод, князь Володимир Мономах та інші.

До наших днів зберігся тільки саркофаг Ярослава Мудрого. Назва собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в перекладі означає "мудрість". Присвячений "мудрості християнського вчення", собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу. Побудований як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. При соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом. Протягом XIV-XV століть киянам доводилося вести боротьбу проти литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар, які спустошували місто грабіжницькими набігами. У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едигей, в 1482 році - Менглі-Гірей.

У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах захоплення українських земель, поневолення і насильного окатоличування населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка ставила мету об'єднати православну і католицьку церкви під верховенство римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепад. Прогнила покрівля, обрушилися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.

У З0-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесли високим дерев'яним парканом. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні.

Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. XVII століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради. У XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря.

Через два роки по указу Петра I почалося спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767. У цей період побудовано дзвіницю, трапезну, пекарню (кухню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII-XVIII століть. У XIX столітті проводились часткові перебудови споруд. Так склався чудовий архітектурний ансамбль монастиря.

З Софією пов'язані події національної революції 1917-1921 рр.. На Софійській площі відбувалися всенародні маніфестації з приводу проголошення Універсалів Центральної Ради, підписання Акту злуки східних і західних українських земель. Разом 1917-1919 рр.. були для України періодами зміни режимів, коли захисники Києва ставили батареї на Софійській площі. Отже, той хто брав Київ, випускав снаряди якраз по Софії. Собор отримав значні пошкодження. Після створення 1919 УАПЦ собор став її кафедральним храмом. Одночасно тут діяла Софійська комісія ВУАН, велися реставраційні та дослідницькі роботи.

З 1929 р., після ліквідації УАПЦ, служби в соборі припинилися. 1934 р. було утворено Софійський державний заповідник, відкритий для відвідувачів навесні 1935 р. У 1950-і рр.. реставрацію архітектури Софії було в основному завершено. Указом Президента України з 1994 року заповіднику надано статус Національного закладу культури. Заповідник користується великим попитом серед туристів.