Історія Києва

Київ - одне з найстарішхи міст світу - з'явилося в епоху формування слов'янських народів. Через кілька століть, ставши політичним центром могутньої держави середньовічної Європи - Київської Русі, він зіграв важливу роль у політичному та духовному житті російського, українського, білоруського та інших слов'янських народів, вніс великий внесок в світову цивілізацію.

Археологічні розкопки свідчать, що на території сучасного Києва люди жили ще на рубежі нашої ери. Археологічні дані свідчать, що племена, чиї поселення виникли тут до нашої ери, досягли вищого розвитку в II-III ст. н. е.., після чого почався їх занепад. Поява в кінці V ст. на території Києва житлових і господарських комплексів свідчить про стаціонарні поселення. До цього ж періоду відноситься і виявлене стародавнє городище: рів і вал його захищали північно-східний виступ Старокиївської гори. Археологічні знахідки підтверджують, що саме з цього часу на території міста Славинський населення проживало постійно. Отже, початок безперервної історії Києва поклали поселення, нижній хронологічний рубіж існування яких належить до кінця V ст.

Наводяться і письмові джерела, які свідчать, правда побічно, про те ж. Отже, факт виникнення Києва в середині першого тисячоліття нашої ери - 1500 років тому - наука вважає доведеним.

У IX ст. завершився процес перетворення міста на великий торгово-ремісничий і адміністративний центр Східної Європи. Київ стає політичним центром могутньої східнослов'янської держави - Київської Русі - колиски російського, українського, білоруського народів.

Населення східнослов'янських земель бачило в Києві символ своєї етнічної належності до єдиної давньоруської народності. У важкі часи феодальних міжусобиць, загрози закабалення з боку зовнішніх ворогів Київ залишалися для давньоруського суспільства втіленням єдності і цілісності держави.

Давньоруська держава з центром в Києві зіграло важливу роль в історії Західної Європи, Візантії, Сходу. Автори видання простежують його широкі торговельні, політичні та культурні зв'язки з багатьма країнами, особливо з слов'янськими: Болгарією, Польщею, Чехією, які сприяли етнічному і культурному єднанню слов'ян, незмінно міцному і життєвому, незважаючи на важкі випробування, що випали на долю слов'янських народів.

Київська Русь була передовою державою свого часу. У Києві працювали талановиті ремісники, вчені, поети, художники. Тут Ярослав Мудрий заснував першу на Русі бібліотеку. Нестор-літописець, виступаючи за об'єднання Русі, проти міжусобної боротьби, створив першу працю з історії нашої Батьківщини - «Повість минулих літ». Використовуючи досвід Візантії та інших країн, а також місцевих майстрів, давньоруські зодчі створили такі архітектурні шедеври, як Софійський собор. Десятинна церква, Печерська лавра, Золоті ворота та ін. Будучи одним з найбільших економічних і культурних центрів середньовічної Європи, Київ вніс значний вклад у розвиток світової культури.

У 988 р. на Русі в якості офіційної релігії було введено християнство, що сприяло зміцненню нового, феодального ладу і централізації держави. Проблема введення християнства на Русі належить до мало обізнаних. Автори «Історії Києва», даючи оцінку цій події, підкреслюють, що введення християнства на Русі було великою історичною подією, що знаменували важливий етап у розвитку феодалізму, воно означало перемогу феодальних відносин над відживаючим родовим ладом, зіграло позитивну роль у розвитку давньоруської культури. Однак, служачи зміцненню феодального ладу, християнство зміцнювало владу феодалів над селянством, перешкоджало розвитку класової боротьби.